Тиждень історії гімназії

 

Державна гімназія у Заліщиках

Історичний нарис про діяльність Заліщицької державної гімназії

у 30-х рр. ХХ століття.

 Аркуш 1… Дещо про минуле. Прелюдія

Школа у Галичині завжди відігравала чільне місце у житті громади. Не виняток і наше місто. Заліщики мають давні традиції шкільництва. В 2018 році Заліщицька державна гімназія відзначала 23 роки з дня відродження та 85 – з дня заснування.

У Заліщиках впродовж тридцяти років ХХ століття діяла утраквістична вчительська семінарія, у якій директором з перервами в період з 1913 по 1925 роки  був відомий письменник, редактор, громадський та політичний діяч  Осип Маковей. Але Польща на початку 30-х років ХХ століття розпочала шкільну реформу, відповідно до якої семінарії реорганізовувалися у гімназії.  Так 1933 року паралельно з класами вчительської семінарії вона розпочала свою діяльність. Важливу роль у цьому відіграв Й. Пілсудський. Так-так той самий, який зумів вивести країну з глибокої політичної кризи. Він відпочивав у наших Заліщиках. І саме містяни попросили відкрити гімназію, що і сталося 1933 року. Правда, мова викладання у ній була польською…

 Аркуш 2. «Там, де Дністер круто в’ється…»

Чи не найвідомішим історичним нарисом про Заліщики і про діяльність гімназії  став «Там, де Дністер круто в’ється…» Василя Вериги - визначного дослідника історії, громадського діяча, Генерального секретаря Світового Конгресу вільних українців. Але не будемо переповідати уже ним досліджене і пережите у стінах гімназії, тобто від першого до третього класу його навчання, що викладене в окремому розділі «Державна гімназія в Заліщиках». Краще познайомимося з деякими історичними документами та спогадами інших учнів, котрі разом із згадками п. Василя, які зберігаються у кімнаті-музеї нашої гімназії. Вони допоможуть нам скласти  картину про початок створення та перші роки існування гімназії у 30-х рр. ХХ ст.

Василь Верига згадує, що «на шапках і беретах гімназистів мала завжди бути причеплена металева відзнака( кокарда – Н.М.), на якій на тлі відкритої книги був зображений смолоскип». А щитик з номером гімназії прикріплений й на літні сорочки та блузки, і вчителі ревно стежили, щоб вони в учнів були.

Як згадує колишня учениця Заліщицької гімназії п. Варвара Гембатюк, котра починала навчатися у шестикласній народній школі міста, а продовжувала у гімназії: «У серпні 1933 року ми з заздрістю дивилися на однострої учнів гімназії, що відкрилася в будинку колишнього інтернату. Хлопці і дівчата у темноголубих костюмах (штани чи спідниці –темні, сорочка чи блузка – білі, шапка з коротким дашком чи берет – також темні). На лівому рукаві піджакачи жакету – щитик з числовим номером гімназії  «613». У молодших класах щитик був ясно синього кольору, а в старших малинового. Число було викантоване сріблом, як і навколишній кантик – обвідка».

У 1933 році до першого класу гімназії старого типу були прийняті 30 учнів (вони були переведені із шостого класу народної школи після вступних іспитів). Але, як пише д-р Василь Верига у праці «Там, де Дністер круто в”ється», «хто ж були ті щасливці» українці? «Це були: Анна Бараник – дочка адвоката і колишнього сенатора; Володимир Долинський – син відомого лікаря та  директора загальної лічниці в Заліщиках; Лідія Кащовська – дочка судді міського суду в Заліщиках та Іванна Левицька – племінниця згаданого вже д-р Долинського, що був її опікуном. Отже, допущено цих учнів – українців не з почуття «справедливості супроти автохтонів Галичини…». Це були представники заможних та впливових людей краю.

З роками авторитет гімназії зріс. Тому 1936 року, наприклад, до першого класу було прийнято 45 учнів – критично допустиме Міносвітою число. Серед них було 27 поляків, 9 українців та 9 євреїв. А в 1937 році було вже два відділи першого класу по 45 учнів. Проте, на жаль, співвідношення національностей повторилося – 27+9+9 в обох відділах. Причина – «нумерус клавзус» для українців і євреїв.

 

Аркуш 3. Гортаючи пожовклі сторінки

Зі «Звіту дирекцій Державної гімназії в Заліщиках за 1937 – 1938 навчальний рік» дізнаємося, що на 1 вересня 1937 року «записалося до гімназії молоді 276 осіб».  Навчальний заклад знаходився за 150 метрів від центральної дороги Тернопіль – Чернівці в Заліщиках у великому двоповерховому будинку, де була канцелярія дирекції, секретаріат, конференційний зал, сім класних кімнат, біологічна і службова кімната та помешкання терціана, тобто служки, котрий дзвонив на перерви та уроки. Будинок мав водопровід та електричне освітлення. До закладу належав гараж та стадіон.

У «Звіті» подається склад педагогічного колективу: директор гімназії Мечислав Завалкевич (біологія), професори та вчителі – Григорій Борущак (математика, фізика), Францішек Головатий (латинь), Вікторія Кемпська (малювання, фізкультура), Гілярій Котович (географія, історія), Ян Котович (українська мова, малювання), Францішек Кубічек (математика, фізика), Марія Ольхов”янка (польська мова, історія), Агнешка Пшеворувна (польська мова), Йозеф Шварц (німецька мова, біологія), Вітольд Токарський (фізкультура, історія), ОлександрЖолевич (українська та німецька мови). Релігії навчали: римо-католицької – ксьондз Юзеф Адамський, греко-католицької – вікарій ІванЧукур…

При гімназії був у штаті шкільний лікар Броніслав Курц та секретар Альфред Беккер.

Із цього ж «Звіту» дізнаємося, що першими директорами гімназії були: Еміль Мисловський – 20 серпня 1934 року та Софія (Зофа) Павловська – 1934 – 1935 навчальний рік.

У навчальному плані були релігія, польська, українська, латинська та німецька мови, фізика, хімія, географія, історія, біологія, математика, малювання, відводилися години на практичні заняття та уроки фізкультури, співів. Усього 456 годин на рік, але прикро, що з них тільки 24 години були відведені українській мові (для прикладу польській було надано 60 годин, латинській 50 та німецькій також 60 годин).

Гімназійна бібліотека налічувала  993 томи книг та чимало журналів, газет.  Навчальний процес та релігійно–моральне виховання йшли пліч–о–пліч і доповнювали один одного. Скажімо, в осередках Марійської Содаліції ім. А. Боболі та Марійської Чоловічої і Жіночої Дружини (греко–католики) були прочитані за 1937 – 1938 навчальний рік такі реферати: «Канонічне явище, перші дружинні статути», «Про вільну волю» , «Розвиток Марійських дружин у Польщі», «Правдивість католицької церкви», «Капіталізм і марксизм», «Большевизм та його боротьба з релігією», «Святий Йосафат», «Боротьба за душу молоді».

Члени «Марійської Дружини» мали свій прапор, який вишили їм матері. Найбільше до цього спричинилася випускниця семінарії п. Олена Малюк, чий син Ярослав учився в гімназії. Як згадують учні гімназії та описує Василь Верига, прапор був білого кольору з літерою  «М» у ромбі, навколо якого були написи – «Заліщики» та «Гімназія». «Марійська Дружина», як і гімназія тих часів, проіснували до вересня 1939 року.

 

Аркуш 4. Відомі та невідомі гімназисти… Історія продовжується

З приходом на терени Західної України більшовицьких військ та радянської влади, гімназія ще до кінця першого півріччя була реорганізована чи поділена на польську середню школу, що залишилася у стінах гімназії і була дуже малочисельною, та українську середню школу, учні якої були переведені до загальноосвітньої народної школи в центрі міста.

Від гімназії залишилися тільки її випускники та учні, котрі ще довго по шафах та коморах зберігали форму й відзнаки свого закладу, а назавжди зберегли фотографії тих часів (окремі з яких тут демонструємо) та пам’ять, що виливається у спогадах.

Заліщицька гімназія славиться своїми випускниками, які приклалися до розвитку світової науки, боролися за незалежність та соборність українських земель як у минулому столітті, так і в наш час. Гімназистами 30-х років ХХ століття були Богдан-Тарас та Мирослав-Володимир Гнатюки. Ще учнями вони стали членами ОУН, в її лавах боролися за волю України. По закінченні Другої Світової війни, вимушені емігрувати, продовжили національно-визвольну боротьбу за кордоном. Проживаючи в США добилися значних успіхів у науці. Богдан став видатним фізиком, працював у НАСА, брав участь у розробці балістичної ракети «Трайдент». Мирослав працював у галузі медицини, був відомим хірургом та психіатром. Гнатюки ніколи не забували про свій край, свою батьківщину. Були активними громадськими діячами українських закордонних організацій. По закінченні наукової кар’єри Мирослав став одним із керівників капели бандуристів ім. Т.Шевченка у Детройті і разом з нею за тур Україною 1991-92 років був удостоєний Національної премії ім. Тараса Шевченка у номінації «Хорове мистецтво».

Василь Верига  - відомий історик, громадський діяч, журналіст, справжній патріот України, навчався в Заліщицькій гімназії в 1936-1939рр. 1943—1945 воював підхорунжим у дивізії «Галичина». Після закінчення війни емігрував до Канади. Є автором багатьох історичних досліджень. У книзі «Там, де Дністер круто в'ється» описує історію шкільництва на Заліщанщині, зокрема, історію нашого навчального закладу. Тривалий час займав посаду віце-президента Світового Конгресу Вільних Українців.

Міла Сандберг-Меснер – гімназистка 30-х років, яка ще юною дівчиною пережила всі лихоліття Голокосту в роки війни, зберегла пам'ять про своє рідне місто Заліщики та описала все це в книзі «Світло крізь темряву».

 

Епілог. Короткий спалах яскравого життя Заліщицької державної гімназії № 613 у період з 1933 по 1939 роки завершився трагічно. Здається нічого не повертається… Але це не стосується нашої гімназії. 1994 року на зльоті випускників учительської утраквістичної семінарії та гімназії, який відбувся у Заліщиках, прийнято рішення про відродження гімназії як закладу нового типу, що буде плекати національно-свідому еліту.

І 1995 року розпочався новий відлік у житті Заліщицької державної гімназії. Відлік новітнього часу. Та це нові, ще не пожовклі сторінки історії… Історії, яка продовжується.

Список використаних джерел та літератури: Верига В. Там, де Дністер круто в`ється: /Іст. Нарис виховно–освітньої політики в Галичині на прикладі учительської семінарії та гімназії в Заліщиках, 1899-1939/. - 2-е вид., виправл. - Львів: Каменяр, 1993. -279с